Сказ — гостра контактна зоонозна інфекційна хвороба, яку спричинює нейротропний вірус сказу передається через слину хворих тварин і зікінчується 100% летально

Основні методи діагностики сказу у тварин

Сказ — гостра контактна зоонозна інфекційна хвороба, яку спричинює нейротропний вірус сказу передається через слину хворих тварин і зікінчується 100% летально. Єдиний спосіб уберегтися - вакцинація.

З наступанням холодів дикі тварини у пошуку їжі виходять до людей несучи велику небезпеку у вигляді різних зоонозних вірусів в тому числі і сказ.

Нещодавно до відділу з діагностики та боротьби зі сказом тварин було доставлено труп собаки. З анамнезу відомо, що собаку привезли з приватного притулку Черкаської області. Було проведено відповідну діагностику і виявлено, що тварина була хвора на сказ. Відповідно було введено карантин та імінізація у Шевченківському та Подільському районах, також імунізацію отримали власниця та домашні тварини, які були у контакті з хворим собакою.

На сьогоднішній день, існує єдина методика посмертного дослідження на сказ.

Розглянемо які ще є методи дослідження, що зареєстровано в Україні та використовуються тільки у ветеринарній медицині.

Методи дослідження які включають такі варіанти :

- Реакція імунофлюоресценції (РІФ) .

Зазвичай у діагностичній практиці використовують прямий метод імунофлюоресценції із застосуванням антирабічного флюоресціюючого імуноглобуліну. Із різних відділів мозку готують по 2 тонких мазки. Переглядають мазки в люмінесцентному мікроскопі, оцінюючі інтенсивність світіння комплексу антиген – антитіло.

Антиген вірусу сказу виявляється у вигляді яскравих жовто-зелених чи зелених, різної форми й розміру гранул у клітинах чи поза клітинами. Діагноз вважають установленим, якщо в кількох полях зору виявляють не менш як 10 типових гранул округлої й овальної форми з яскравим зеленим світінням або знаходять безліч найдрібніших точок світіння.

- Біологічну пробу вважають найнадійнішим методом діагностики сказу (близько 98% вірогідності); метод має велике епізоотологічне значення.

Біопробу проводять на лабораторних білих мишах. Для біопроби беруть 6 – 10 мишей. Мишенят заражають інтрацеребрально, а дорослих мишей – підшкірно у верхню губу або кінчик носа.

Результат спостерігають впродовж 30 діб. Після інкубаційного періоду, що може тривати від 6 до 20, а частіше 10 – 14 діб, з’являються перші ознаки захворювання, нетипові для зараження нейротропним вірусом: млявість, скуйовдженість шерсті. Пізніше виявляються все типовіші ознаки для нейротропного захворювання: порушення координації рухів, своєрідна горбатість спини, розвиваються парез і параліч задніх, потім передніх кінцівок і – загибель. Однак тільки на підставі клінічних ознак, нехай навіть типових, ще не можна встановити діагноз. Необхідно досліджувати всіма викладеними методами головний мозок тварин, що загинули на 4 – 30-й день. Біопробу вважають позитивною, якщо в мазках із мозку заражених мишей виявляють антиген вірусу сказу в реакції імунофлюоресценції.

Негативний діагноз установлюють тільки після закінчення терміну біологічної проби, якщо специфічної загибелі мишей не спостерігалося, а результат реакції імунофлюоресценції негативний

Існують й інші методи діагностики:

дослідження відбитків рогівки ока, слинних залоз, дослідження біоп- татів шкіри, але для тварин вони не використовуються бо не є інформативними.

Прижиттєві способи дослідження на сказ розробляються багатьма референтними лабораторіями різних країн, але немає жодної рекомендації для рутинної діагностики сказу. Тому лабораторна посмертна діагностика сказу є єдина на території України (ДСТУ)